Відповіді на білет № 16 ДПА-2013 9 клас «Світова література»

1. Охарактеризуйте класицизм як напрям у літературі та мистецтві (особливості світосприйняття, художні відкриття й найвидатніші представники)

Класицизм – напрям у культурі Європи. Сформувався у XVII столітті у Франції, а у XVIII столітті розповсюдився європейськими країнами. Продовжував традиції Відродження, але погляди на гармонійність людського розуму та почуттів були змінені. Класицизм проголосив абсолютний культ саме людського розуму.

Риси класицизму у культурі:

— звернення до форм античного мистецтва як до ідеальних взірців.

— прагнення до висловлення піднесених ідеалів, вічного та незмінного в світі. Відтак, неувага до індивідуальних особливостей, деталей.

— мистецтво та література мають виховувати та просвіщати людей.

— прагнення до досконалості в мистецтві, досягнення якого проходило через суворе впорядкування творів, симетричну побудову, досягнення гармонії форми та змісту твору.

— прагнення до ясності та логічності викладу змісту в літературному творі.

Класицизм в архітектурі та живопису характерізується простотою, симмеричністю та монументальністю форм. Суворо дотримуються правильні природні пропорції.

Канони класицизму в літературі: твір, його композиція мають будуватися на основі суворих канонів, визначених для кожного жанру. Наприклад, кожен драматичний твір підпорядковується правилу трьох єдностєй – дії, часу та місця.

Класицизм встановлює також чітку ієрархію жанрів, які поділяються на «високі» (ода, трагедія) та «низькі» (комедія, сатира, басня). Як бачите, класицисти всюди намагалися провадити раціональний, розумовий підхід.

Культура доби класицизму характеризується розквітом театру, якій орієнтувався на античні еталони трагедій та комедій. Це «золотий вік» європейського театру, якому був притаманний урочистий стиль. p>

Найвидатніші представники класицизму в літературі: драматурги П`єр Корнель, Жан Расін, Жан-Батіст Мольєр, Вольтер, автор басен Лафонтен, сатирик Буало, прозаїк Ларошфуко, автори од – Ломоносов та Державін.

Класицизм в Україні розвинувся лише у низьких жанрах – деякі його риси виявилися у драмі «Володимир» Ф.Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, , поемі «Енеїда» І. Котляревського, деяких творах П. Гулака-Артемовського та Квітки-Основяненка. Високі жанри не розвинулися в Україні, тому що вони орієнтовані були на смаки вищого суспільства, аристократії. Ця ж верства населення Україні у XVII столітті у своїй більшості стала осторонь розвитку національної мови та культури і орієнтувалася на Петербург, російську мову та літературу метрополії.

2. Назвіть і прокоментуйте основні мотиви лірики Михайла Лермонтова. Прочитайте вірш напам’ять (за вибором учня).

Ліричний герой Лермонтова – це поет-романтик. Він — особистість, яка відкрито розповідає про свої внутрішні переживання.У країні нещодавно самодержавством було придушене повстання декабристів, і відсутня духовна та політична свобода для особистості. Ліричний герой не мириться з несвободою, «всевидящим оком». Він – героїчна натура, що бажає випробовувати долю, потребує актичної дії та реальних вчинків.

Проте поет з гіркотою усвідомлює, що суспільство, в якому він живе, не потребує його подвигів. Натовп аристократів та обивателів бездушні, їм нецікаві порухі чужої душі, незрозуміле справжнє мистецтво. Тільки блиск царських щедрот засліплює їм очі. Поет низько оцінює сучасне йому суспільство:

«Вы, жадною толпой стоящие у трона,

Свободы, Гения и Славы палачи!» – таврує він їх у вірші «Смерть поета», присвяченому загибелі Пушкіна.

Тема Батьківщини в Лєрмонтова тісно переплітається з відчуттям вигнання: Тучки небесные, вечные странники! Мчитесь вы, будто, как я же, изгнанники, с милого севера. » Водночас поет любить Батьківщину, її природу, селян, їх ясне буденне життя. У вірші «Как часто, пестрою толпою окружен. », він протиставляє цей простий природний світ аристократам.

Мотив самотньості, відчуженості, вигнання – провідний у віршах Лєрмонтова «Выхожу один я на дорогу. », «Хмари», баладі «Воздушний корабель». Кохання в його ліриці також трагічно: щастя поет так і не зазнає. Звільнившись від рабства нещасливого кохання, він відчуває полегшення. Поет шукає рідну душу, але не знаходить її, і тількі у величі прекрасної та грізної природи знаходить втіху.

Реферати українською

Боюся не смерті я. Про немає!

Боюся зникнути цілком.

Хочу, щоб працю мій натхненний

Колись побачило світ

Вже ранні вірші М. Ю. Лермонтова нагадує, повний роздумів про життя і смерть , про добро і зло , про сенс буття, про кохання та вірності , минуле і майбутньому.

Редеют бліді тумани

Над безоднею смерті фатальний,

І потім знову стоять переді мною

Веков минулих велетні

У юності він мріяв про життя світлій пам’яті й прекрасної. Малював у своєму уяві вільних і гордих героїв, людей палкого серця, могутній волі. Вони вірні клятві і здатні загинути за батьківщину, за ідею, за вірність собі самим. У нашому житті їх було, і Лермонтов наділяв їх своїми рисами, своїми думками, характером, своєї волею. Такий Мцирі – “улюблений ідеал поета”, така й ліричний герой вірші “Вітрило”

…. Його, бунтівний, просить бурі,

Начебто в бурі є спокій.

Те суспільство, з яким Лермонтов була пов’язана з народження й виховання, став нього уособленням брехні, жорстокості, лицемірства, бездуховності.

…Миготять образи бездушних людей,

Приличьем стягнуті маски, —

Пише він у вірші “1–е січня”. Саме на наступному творчості поета лежить печатку розчарування й самотності, а деяких творах звучать навіть мотиви обречённости. Лермонтов завжди було гранично щирий, будь-коли приховував, не маскував своїх почуттів:

Про, що мені хочеться знітити весёлость їх

І зухвало кинути їм у очі залізний вірш,

Облитый гіркотою і люттю!…

Поет сприймає сучасну йому Росію “країну рабів, країну панів”, як царство сваволі, імли. Її саму гостро поранило нерозуміння однолітків, злість ворогів, але передусім більш — “друзів наклеп отруйна”. Усе це посилювало трагічний характер його поезіях:

І нудно й сумно, і нікому руку подати

У хвилину душевної негаразди…

Желанья. що користі даремно й постійно бажати?…

А роки проходять – всі кращі роки!

… І життя, як подивишся з холодним вниманьем навколо, —

Така порожня й недоумкувата жарт…..

Причому Лермонтов ні похмурим заперечувачем життя. Він любив її пристрасно, натхненний думкою про батьківщину, мрією про свободу, прагненням до подвигу. “Так життя нудна, коли боренья немає!” — вигукував він. Сенс життя Лермонтов яскраво висловив за тими словами:

У мені сильніше страждань фатальних

Лермонтов написав багато чудових віршів про любов до природі, до батьківщини. Він любив “її степів холодне молчанье, її лісів неозорих колыханье, розливи річок її, подібні морях”, любив російський народ, розумів його страждання, писав про “сумних російських селах”. Лермонтов підкреслював, що передусім спілкування з рідний природою, і з Богом людина знаходить щастя.

Поет сперечається про те, хто у кохання, він визнає її найсильнішим і благотворним почуттям, возвышающем душу.

Попри все розчарування, які Лермонтов пережив у житті, він вірив, що “світ щастя створений”, він називав надію “богом прийдешніх днів”

Вірші Лермонтова українською

ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Нічний туман, як молоко,
Чаклунство чари колихало,
Звільніти мала я його,
А я кохаю і кохала.

Кохала, не вживала чар,
Дружина в нього, бач, і діти…
Він добровільно взяв тягар,

Давно не п’ю, підшився, зав’язав
Тебе як хальстух на червоній шиї.
І туго так, що котиться сльоза,
І психіятр мені сорочку шиє.

Нам добре вдвох. Мабуть. Колись було.
Тепер тупик, де вчора був провулок.
Останній зуб віддав на твій кулон

А провожали по утру.
Встречали, правда, как-то странно:
Глаза в глаза, и точка ru —
И звук сродни фортепиано…

Слова какие-то… — Не сметь!
Подумать только, испугали.
Я трижды за день видел смерть

В сповиточку, люлі доню,
люлі немовлятко.
До матусі очка сонні,
туляться курчатком.

Тиша бродить попід тином,
матінка тихенько
заколисує дитину.

Зрілі стосунки , які напрочуд
зіткані пружністю сильної нитки.
Крила зміцніли, рішуче несуть!
Цінні, довершені мудрістю, злитки.

Сталося так, заблукали вони:
довго, стежками тернистими в полі.
Вже одружились їх доньки й сини.

Вештався люд, і серед його слідів
я на нюх переслідував дві валянкові плямки.
Ти стояла біля розкладу електропоїздів
і хотіла їхати у північному напрямку.

Я присів коло ніг твоїх, потім ліг,
нагло лестячись з ними хвостом і гривою.
Ти не зразу поб

Варто писати про різні дурниці й дріб‘язок,
Адже усе складається саме з них.
Патосні тексти давно на шматки порізані,
Ті, що не спалені — кинуті у смітник.

Ось подивись: Гора, під горою — крокуси.
Що важливіше — крокуси чи гора?
Це є питання ракур

Барабанить дощ у підвіконня.
Скаженіє вітер у цю мить, –
Підвиває арію безсоння,
Із небес, чи в небеса летить.

Межи хмар налитий кров’ю місяць
Заглядає зрідка у вікно,
Щось недобре його погляд містить,

Кажуть люди, я — слова художник,
Можу з титлів зварити борщ.
Та писать про кацапів не можна,
Про братів у ярмулках такОж.

Люд розумний, не хоче халепи,
Оминає всі гострі кути.
Я ж за бороду торсаю небо

У натовпі, оточений юрбою,
Аби ніхто тебе не розкусив,
Ти заховався сам перед собою –
І навіть дуже правильно вчинив.

Коли ти в світі сам себе не бачиш,
Захований від друзів й ворогів –
Ніхто вже за тобою не заплаче,

Переспів вірша О. Блока

Я ее победил, наконец!
Я завлек ее в мой дворец!
Три свечи в бесконечной дали.
Мы в тяжелых коврах, в пыли.
И под смуглым огнем трех свеч

Нові автори (Поезія):

Біліє парус одинокий
У далі моря голубій.
Що він шукає в млі далекій?
Що губить в стороні своїй.

І хвилі. Й вітер віє віще,
І гнеться щогла, і скрипить.
О, щастя, певно, й там не ближче
І не од щастя він біжить.

Під ним — прозоріше лазурі,
над ним — проміння злотий рій.
А він бунтує — просить бурі,
неначе в бурях супокій!

© З російської переклав В.Ляшкевич

Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов’язкові)

«Парус» М. Лермонтов

Белеет парус одинокой
В тумане моря голубом.
Что ищет он в стране далекой?
Что кинул он в краю родном.

Играют волны — ветер свищет,
И мачта гнется и скрыпит…
Увы! он счастия не ищет,
И не от счастия бежит!

Под ним струя светлей лазури,
Над ним луч солнца золотой…
А он, мятежный, просит бури,
Как будто в бурях есть покой!

Анализ стихотворения Лермонтова «Парус»

Поэт Михаил Лермонтов несмотря на свой резкий и неуживчивый характер в душе был неисправимым романтиком. Именно поэтому в его творческом наследии достаточно много произведений лирического характера. Одним из них является знаменитое стихотворение «Парус», написанное в 1832 году, когда Лермонтову едва исполнилось 17 лет. Это произведение в полной мере отражает душевные метания юного поэта, который оказался на жизненном перепутье. Весной 1832 году он после словесной перепалки на экзамене по риторике отказался продолжать обучение в Московском университете, оставив мечты стать филологом. Его дальнейшая судьба и карьера оказались под вопросом, и, в конце концов, Лермонтов под давлением бабки поступил в Школу гвардейских подпрапорщиков и кавалерийских юнкеров. Перспектива стать военным, с одной стороны, не сильно вдохновляла юного поэта. Но в то же время он мечтал о подвигах, которые выпали на долю его предков, хотя и понимал, что в лучшем случае судьба забросит его на Кавказ, где в то время велись военные действия.

Накануне поступления в юнкерскую школу Лермонтов написал стихотворение «Парус», которое в полной мере отражает его настроения и далеко не самые радостные мысли. Если отбросить предысторию и не брать в расчет факты, то это произведение можно по праву отнести к одному из самых романтических и возвышенных стихотворений поэта. Однако это далеко не так, потому что автор не ставил перед собой задачу создать образец пейзажной лирики. В этом стихотворении он отождествляет себя с парусом, который одиноко белеет «в тумане моря голубом», подчеркивая тем самым, что, пожалуй, впервые в жизни оказался перед необходимостью принятия важного решения.

«Что ищет он в стране далекой?», — вопрошает поэт самого себя, словно бы предчувствуя, что отныне его жизнь будет полна скитаний. И в то же время автор мысленно оглядывается назад, осознавая, «что кинул он в краю родном». Уход из университета поэт не считает для себя серьезной потерей, так как не видит смысла продолжать учебу и заниматься наукой. Гораздо больше Лермонтова беспокоит тот факт, что придется покинуть любимую Москву и единственного по-настоящему близкого ему человека – бабушку Елизавету Алексеевну Арсеньеву, которая заменила ему и отца, и мать.

Однако поэт понимает, что эта разлука неизбежна, так как ему предначертан свой собственный жизненный путь, который, как предполагает Лермонтов, будет отнюдь не простым. Эту мысль в стихотворении автор выражает при помощи удивительно красивой метафоры, отмечая, что «ветер свищет, и мачта гнется и скрипит». При этом поэт с горечью отмечает, что в своих предстоящих скитаниях «он счастия не ищет, и не от счастия бежит».

Однако до того, как жизнь поэта кардинально изменится, пройдет еще несколько лет, которые покажутся Лермонтову невыносимо скучными. Приняв решение в пользу карьеры военного, он рвется в бой и мечтает о славе. Именно поэтому идиллическая картина морского пейзажа, так напоминающая жизнь Лермонтова-юнкера, совершенно его не прельщает. И, отвечая самому себе на вопрос, чего же он хочет в жизни, поэт отмечает, что «он, мятежный, просит бури, как будто в буре есть покой», вновь олицетворяя себя с одиноким парусом.

Таким образом, данное стихотворение является философским размышлением Лермонтова над собственным будущим. Впоследствии именно жажда подвига толкала его на рискованные и необдуманные поступки. Однако судьба распорядилась иначе: Лермонтов не стал великим полководцем, но вошел в историю как блестящий русский поэт и писатель, чьи произведения спустя почти два века по-прежнему вызывают искреннее восхищение.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Adblock detector