Володимир Якович Лутченко: біографія

День народження 02 січня 1949

радянський хокеїст, захисник

Біографія

Виступав у 1966-1981 в ЦСКА (Москва).

Працював директором хокейної школи ЦСКА. З 1997 працював у Бостоні дитячим тренером з хокею.

В даний час працює у скаутській службі клубу NHL New York Rangers.

Досягнення

  • Олімпійський чемпіон — 1972, 1976
  • Учасник розіграшу Кубка Канади 1976 (3 матчі).
  • чемпіон СРСР — 1968, 1970-1973, 1975, 1977-1980. У чемпіонатах СРСР — 459 матчів, 59 голів.
  • Володар Кубка СРСР 1967-1969, 1973, 1977, 1979, фіналіст розіграшу Кубка СРСР 1976.
  • 2-й призер чемпіонатів СРСР 1967 , 1969, 1974, 1976.
  • Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медаллю «За трудову доблесть».
  • Чемпіон світу — 1969-1971, 1973-1975, 1978, 1979, 2-й призер ЧС 1972, 1976, 3-й призер ЧС 1977. У ЧМЕ і ЗОЇ — 114 матчів, 11 голів.

Цікаві факти

У 1975 році Лутченко закинув 4 шайби у ворота противника в одній грі — в матчі Призу «Известий »-75 зі шведами. Досягнення Лутченко — єдине поки що в історії збірних СРСР і Росії з хокею.

Біографія Льва Толстого — біографія, цікаві факти, досягнення

27 сентября 2012

«Выбор генерала Мяукина» в Петрозаводске

Сегодня в Законодательном собрании Республики Карелия в Петрозаводске состоялась презентация новой книги «Выбор генерала Мяукина», рассказывающей о жизненном пути одного из наших замечательных современников — бывшего руководителя МВД КАССР, основателя Карельского землячества в Москве, генерал-майора МВД в отставке Виктора Петровича Мяукина. Взгляд коллег и друзей, товарищей по службе из Карелии и Москвы, размышления и напутствия нашего земляка представлены в этой книге, объединившей тех, кто в разное время общался с Мяукиным.

На презентации собрались все, кто хотел поделиться воспоминаниями о совместной работе и дружбе с Виктором Петровичем, его друзья, соратники, члены Карельского землячества в Москве, представители органов государственной власти, общественные деятели, пресса. Представили книгу журналист Валерий Тольский и руководитель издательства «Острова», автор Юрий Шлейкин, который рассказал о процессе работы над книгой. Особенно тепло говорили о Мяукине ветераны и действующие сотрудники МВД Карелии.

Поздравили земляков с выходом книги руководитель Карельского землячества Анатолий Иванов, член землячества Лев Голубев. Наталья Лайдинен зачитала поздравление первого заместителя руководителя департамента образования Правительства Москвы Вениамина Каганова, который тепло приветствовал выход книги о старшем товарище. В зале звучали стихи, воспоминания о времени, которое уже становится легендарным, и людях, которые оставили в яркий след в истории Карелии.

Яркая личность и удивительная судьба Виктора Петровича Мяукина объединили в книге и в жизни самых разных людей, общение продолжилось в дружеском кругу земляков и единомышленников.

Статью и стихи Натальи Лайдинен из книги «Выбор генерала Мяукина» можно прочитать в разделе
«Коллективные сборники» (раздел «Творчество»).

Космічний геній Сергій Корольов

16 січня 2015
Ганна Черкаська

Чому українські генії мусили жити під псевдонімами? Олександр Шаргей – Кондратюк, Сергій Корольов – Сергєєв.

Двічі Сергєєву пропонували висунення на премію Нобеля, але.

12 січня 1907 р. у Житомирі народився Сергій Корольов, космічний геній (жінки говорили «космічний Дон Жуан»). Мати Сергія після закінчення гімназії була насильно видана заміж за викладача словесності у гімназії №1 Житомира. Жінка хотіла продовжувати навчання, але чоловік заперечував, на цьому ґрунті вони розлучилися. Сергій залишився з мамою, але батько пообіцяв викрасти сина, тому мама відвезла хлопця до своїх батьків до Ніжина. Там бабуня заробляла тим, що солила та продавала огірки. Протягом шести років хлопчика не пускали самого на вулицю, перші уроки були домашні від бабусі та мами; малий грався сам. Навіть дорослий Корольов ніколи не запрошував гостей. Небом Сергій почав марити в шість років, коли над Ніжином виконував фігури складного пілотажу, а потім приземлився на Базарній площі льотчик Уточкін.

Нарешті батьки влаштували свої справи. Батько переїхав до Києва й одружився вдруге. У 1916 р Корольов переїхав до Одеси, бо мама вийшла вдруге заміж за одесита Григорія Баланіна, начальника портової електростанції. У вересні 1917-го хлопчик пішов до першого класу Третьої одеської гімназії, але через вуличні бої гімназію закрили. Довелося продовжувати навчання вдома.

В Одесі Сергій уперше закохався. Її звали Ксенія Вінцентіні, або Ляля. Вони були однолітками. Корольов і на руках навколо неї ходив, і під баржею пропливав, навіть виконав стійку на руках на даху міського моргу. Нарешті Ляля дозволила себе поцілувати.

Перед тим як поїхати складати іспити до Київської Політехніки, Сергій посватався. Ксенія відповіла, що не зробить цього, доки не буде самостійно заробляти. Восени 1924-го Корольов став студентом. В анкеті для абітурієнтів він записав себе українцем. У 1926 р. авіаційне відділення в інституті закрили, тому Сергій перевівся до Московського вищого технічного училища. 1930-го Корольов закінчив МВТУ, залишився у столиці СРСР, а Ляля — Харківський медичний і за розподілом поїхала працювати на Донбас. Сергій удруге запропонував Ксенії одружитися, вона знов відмовила, бо три роки їм доведеться жити в різних містах. Корольов домовився з керівництвом лікарні й Лялю відпустили достроково, 1931-го Сергій і Ксенія одружилися. 11 квітня 1935 р. у Корольова народилася дочка Наталія. Однак Корольов швидко втратив інтерес до дружини; у ньому прокинувся прадавній інстинкт мисливця за черговою красунею.

Влітку 1938-го ув’язнили Валентина Глушка. На зборах, де колеги засуджували арештованого, Сергій Корольов заявив, що Глушко не може бути ворогом народу. За кілька днів взяли й Корольова. На допитах 31-річному конструкторові зламали щелепи.

Проти ночі на 28 червня 1938 р. відбувся 15 хвилинний суд, на якому Корольову оголосили вирок — ув’язнення на 10 років. Мив золото на Колимі. Через п’ять років у концтаборі отримали вказівку — відправити на Велику землю в’язня Корольова. Шарашкам Берії терміново знадобилися ракетники. Коли Сергій дістався Магадана, пароплав уже відійшов. Згодом з’ясували, що судно затонуло і жоден пасажир не врятувався. Наступного пароплава довелося чекати шість місяців.

У Казані 1942-го року на заводі-22 розпочався тюремний роман Корольова з кресляркою Ніною: вони перекидалися словами, часом записками. 27 червня 1944 Сергій був достроково звільнений. Того ж дня він пішов свататися. Мама була земною жінкою: розуміла, що різниця у 12 років не головне при їхніх статусах. Вийшла Ніна заміж за того, кого напитала мама. Невдало. А він знайшов іншу Ніну. Шлюб із 27-річною перекладачкою Ніною Котенковою був щасливим. Вона залишила роботу і присвятила себе чоловікові, а він себе — ракетобудуванню. На цьому мисливський сезон закінчився. Сергій знайшов домашній затишок.

Після війни був відряджений до Німеччини, де вивчав документи з розробки ракет Третього рейху. У 1946 році його призначено головним конструктором балістичних ракет, Курчатов створив ядерний проект, ракетний щит СРСР.

У 1957 році Нобелівський комітет звернувся до Академії наук СРСР із проханням висунути на здобуття премії трьох науковців, чиї розробки відкрили людству шлях у космос. Кандидатура Корольова була поза конкуренцією, проте за інші місця почалася боротьба між високими сановниками. Тоді Микита Хрущов наказав відповісти, що конструктор супутника — радянський народ, а не Сергєєв. Тільки у день смерті світові оголосили справжнє ім’я Корольова.

Відсвяткували його день народження, в останній раз Корольов заспівав улюблену «Чому я не сокіл», через день – до Кремлівської лікарні. Оперував міністр охорони здоров’я СРСР Б. Петровський. Лікар виявив пухлину, якої раніше не помітили, під час її видалення хворому стало погано. Запросили хірурга О. Вишневського. Той подивився на ледь живого Корольова й зауважив: «Вибачте, на трупах не оперую».

Чому українські генії мусили жити під псевдонімами?

Герой забороненого фільму спілкувався із луцькими гімназистами.ФОТО

Зустріч з героєм фільму «Шахта №8» Дмитром Оприщенком відбулася у луцькій Гімназії №4

Захід та перегляд фільму організувала молодіжна громадська організація «Учнівське братство». Гімназисти мали змогу переглянути фрагмент фільму та задати питання одному з його героїв.

«Шахта №8» — це документальний фільм про підлітка, який працює на нелегальній шахті-копанці у містечку Сніжне Донецької області. Фільм заборонили до показу під час кінофестивалю «Docudays», звинувативши у наклепі, за десять хвилин до початку сеансу. Фестиваль на знак солідарності припинив свою роботу на час тривання фільму. Фільм продемонстрували пізніше поза конкурсом, щоб довести аудиторії, що він правдивий.

Деілька місяців тому іншого героя фільму Юрія нещадно побили битами власні сусіди, у нього було 3 відкритих переломи щелепи, і єдиним другом із рідного містечка, який його провідував, був Дмитро Оприщенко.

«За спеціальністю Дмитро кухар-кондитер, під час наших поїздок він навіть готував нам вишукану та смачну їжу, у нього є справжній талант», — повідомила керівник проекту «Школа правової свідомості та громадської активності» Уляна Ковальчук.

Дмитро розповів «ВН»:

«В нашому регіоні на копанках працювало багато дітей, навіть були випадки, коли жінки та діти допомагали чоловікам піднімати вугілля на поверхню. У 2002 році за таку роботу платили півтора долари на день, проте люди все одно йшли працювати у таких важких умовах. Я працюю зараз на легальній приватній шахті, робота відбувається у 3 зміни, у майбутньому хочу закінчити вищий навчальний заклад, щоб стати екологом. Мене зацікавила ця спеціальність, коли одного разу я їхав потягом з Донецька до Києва і бачив за вікном гори сміття. На їхньому місці могли бути ліси та ставки.

Після показу фільму доводилось чути погрози від мешканців мого міста, воно говорило, що не варто було розповідати про копанки, навіть кидали порожні пляшки мені у спину. Одного разу п’яний працівник шахти потягнув вагон, коли цього не варто було робити. Вагон притиснув мене до стійок ногою, травма після цього дає про себе знати досі».

На думку Дмитра, фільм «Шахта №8», який знімали, починаючи з 2008 року, реалістично відображає події, що відбувалися на копанках. Хлопець спершу відчував страх перед камерою, але страх згодом минув, адже члени знімальної групи добре ставилися до хлопців. Герой фільму встиг відвідати вже досить багато регіонів України, на його думку, для мешканців східних областей фільм трохи зрозуміліший, тому що для них близьке явище копанок.

У вільний час хлопець полюбляє читати літературу для розвитку особистості, зокрема, прочитав подаровану «Студентським братством» книгу Браяна Трейсі «Досягнення максимуму».

Наразі Дмитро кинув курити, став на шлях самодисципліни та зацікавився громадською діяльністю.

Головна мета показу фільму, за словами Уляни Ковальчук, — «зацікавити учнів громадською діяльністю, змусити самовдосконалюватись та розвиватися, коли тобі не потрібно працювати у шкільному віці по 12 годин, щоб прогодувати родину. Цей фільм розвиває правову свідомість».

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: